Печера у Томашівцях колись виручала, мабуть, і первісних людей, які, ймовірно, там проживали. А за часів, коли на наші землі регулярно нападали татари, там переховувалося все невелике тоді село.

Село Томашівці майже посередині ділить ріка Болохівка. На її правому березі розташовані власне Томашівці, а на лівому, просто під горою, розкинулося Кам’яне. Назва села Томашівці походить від якогось Томаша, який в середні віки оселився тут, на горбах, а назва Кам’яне — від слова „камінь”. Вона виникла через те, що на цьому місті з гори над потоком виступає  камінь. Але це тільки видима частина жовтого пісковика, який починається на рівні русла потоку і здіймається догори на 4-5 метрів. Невидима, прихована його частина набагато більша і займає сотні гектарів: камінь тягнеться від села Протеси, через Томашівці та Дубовицю і знову виходить на поверхню в селі Середнє.

За своєю структурою цей пісковик є нещільним та крихким, тому пісок, видобутий з нього, селяни здавна використовували для посипання глиняних долівок у своїх житлах.

За кілька метрів від видимої брили каменя, вище за течією струмка, на лівому його березі, на висоті 5 метрів від рівня потоку, знаходиться майже невидимий знизу вхід до просторої печери. Її первісним призначенням століттями ніхто не цікавився, але відомо, що до 70-х років минулого століття селяни з Томашівців регулярно навідувалися сюди за піском.

Треба сказати, про цю печеру тривалий час селом ходила легенда. Мовляв, колись дуже давно невідомі прокопали тунель від Томашівець до Дубовиці та Середнього. Але його так і не знайшли, тому згодом вже почали говорити, що тунель засипаний.

Печеру в Кам’яному дослідили. При цьому знайдене дозволяє припустити, що вона могла використовуватися ще у дохристиянські часи. Згідно з легендами, під час середньовіччя  від татарських навал в печері переховувалося майже усе населення Кам’яного.

Отож, що являє собою Томашівська печера сьогодні?

І справді, печера, за місцевими мірками, — немалих розмірів. Складається із двох камер. Одна — велика. На дальній стіні — заглиблення у формі лежака. Справа зала переходить у меншу продовгувату бічну печеру.

— Перше, що тут впадає у вічі, — симетрія. Печера є коридором довжиною 18 і шириною 2 метри. Цей коридор розділено перегородкою, у якій є отвір для дверей. Якщо ці розділені приміщення умовно назвати кімнатами, то перша має довжину 10 метрів і розпочинається з великої зали за 7 метрів від головного входу. Уздовж  лівої стіни першої кімнати, по всій її довжині на висоті 60 см від підлоги, у камені видовбана лава (можливо, лежак) шириною 50 см. Справа, навпроти лави, на висоті 30 см ретельно видовбані ніші, приблизно однакового розміру і з однотипними перегородками між ними. Перегородки між нішами є однаковими, у формі трапеції, що звужується назовні, — описує печеру у своєму дослідженні Теодозій Король. — У другому, дальньому від входу до печери, приміщенні бокового коридору такі ж ніші видовбані вже по обидва боки коридору. Візуально всі ці ніші нагадують кам’яні крісла для сидіння. Імовірно, у язичницьку епоху вони мали ритуальне значення.

Також можна зробити припущення, що печеру освоювали в часи, коли використовувалася рабська праця. Принаймні, це дуже важкий труд: без належних засобів у суцільній скелі видовбати простору печеру (можливо, центральна зала, доки її не почали активно використовувати для своїх потреб селяни, також мала певну форму та призначення) і при цьому витягнути назовні понад 500 куб. метрів каменю. До того ж, цей камінь не просто скидався під берег, а, для маскування печери, переносився далі, вниз по руслу.

Це дослідження печери в Томашівцях є поверхневим і непрофесійним, відповідь на усі питання мають знайти досвідчені археологи. Може так статися, що біля печери  навіть з’явиться табличка, що це місце має статус пам’ятника археології і охороняється державою.

 

Віктор Павлів

 

Коментарі

Залишити коментар

Код