Чому Україні потрібен внутрішній туризм

Чому Україні потрібен внутрішній туризм

08.11.2017 перегляди: 618

Україні потрібен внутрішній туризмНе лаймо соціологів, вони грають, як уміють. Зокрема, йдеться про оцінку кількості українців, які жодного разу не були за кордоном.

Дані досліджень різняться в півтора раза, лишається оцінювати порядок цифр. Найсвіжіший результат оприлюднив днями "Тиждень" із посиланням на R&B: 69%. Але мене більше вражає інша цифра: відомий журналіст і мандрівник Богдан Логвиненко стверджує, що близько 40% українців ніколи не перетинали межі своєї рідної області. Це в середньому по палаті, а в східних областях, наскільки пам’ятаю, до 80%. Я колись бачив дві мапи: на одній кольором було позначено схильність населення до мандрів (у відсотках), на іншій – розподіл голосів на вікопомних президентських виборах 2010 року. Уявімо собі: відсутність бажання (або змоги?) поміняти ландшафт і голосування за Януковича збігалися, як дві репродукції однієї картини.

В Україні чимало проблем, і розподіл побутових звичок за регіонами не найбільша з них. Проте питання туризму, причому саме внутрішнього, за градусом суспільної уваги мало б бути на одному з перших місць, і ось чому. Українська економіка не розвивається. У нас, як і раніше, дебільні закони та, м’яко кажучи, недосконалі наглядові органи. Мало хто з іноземців мріє інвестувати в країну, що перебуває в стані війни, а вітчизняні магнати радше куплять собі зайвий маєток, аніж вкладуть у стартап. Якщо брати кредит на розвиток бізнесу в банку під 25–30% річних, то на таких умовах можна відкрити хіба що підпільне казино, але ті, хто відкриває казино, беруть гроші в іншому місці. Плюс побори. Плюс рейдерство. Плюс наші рідні суди.

Але є галузь, створена відчайдухами, яка розвивається, попри несприятливу бізнес-погоду, – це індустрія гостинності. З її представниками я зустрічаюся регулярно, і кожен із них на вагу золота. Найбільше їх у західних регіонах, звідки частіше їдуть на заробітки за кордон. Алгоритм відомий: привіз грошей – відкрив готельчик. Міні-готелі, хостели, садиби тепер уже спосіб життя на Франківщині чи Львівщині. Не сказати, що всі процвітають, але вони є. Проте думати, що готельний бізнес поширений лише на Галичині та Закарпатті, – величезна помилка.

Із паном Миколою я познайомився в Кибинцях – це село під Миргородом, яке прославив у своїх авангардних візіях Михайль Семенко. Років 200 тому тут був маєток Трощинських, тепер ані палацу, ані парку, зате лишився ставок. Краса дивовижна, та й риба непогано клює. Микола мріє перетворити це місце на туристичний магніт для втомлених містян. У цьому йому, хоч як дивно, радо допомагають односельці на чолі з головою сільради, а також полтавські, харківські, київські любителі літератури, які вже третій рік поспіль влаштовують тут мистецький фестиваль. Три поверхи, невеличкий ресторанчик, ба навіть їдаленька, до води метрів десять, і енергія господаря буяє. Він вірить у світле майбутнє свого бізнесу. Таких навіжених ентузіастів я зустрічав на Сумщині, на Чернігівщині, на Харківщині. Свого часу, ще до Майдану, активісти пролобіювали відносно пільговий режим для міні-готелів, і тепер в Україні, виявляється, у цьому секторі до 120 тис. ліжко-місць. Для 45-мільйонної країни це, звісно, крапля в морі, але вони є!

У великих містах важко виокремити внесок туристів в економіку, у селі чи містечку все наочно: приїжджих треба годувати, розважати, обслуговувати. Це робочі місця й відчуття перспективи. Кожен, хто не реєструється в службі зайнятості, а вирішує свої проблеми самотужки, робить краще всім: він не вимагає грошової допомоги, платить податки й, можливо, і це головне, неминуче починає поводитися як відповідальний громадянин і вільна людина. Він активіст за своєю природою. Його важче надурити політикам. Його важче "нагнути" місцевим сатрапам.

І тут ми повертаємося до найважливішого: до свідомості. Не лише клас дрібних господарів еволюціонує, а й відвідувачі так само змінюються. Відпускники, які їдуть на відпочинок не по меню all inclusive, а по нові враження, починають думати інакше. Одна подорож до Польщі, не кажучи про Німеччину, пояснює про Європу більше, ніж години махання прапором ЄС. До речі, у Євросоюзі недарма туристична галузь підтримується численними програмами, це не заради бізнесу, а заради відчуття спільного культурного простору, заради боротьби із забобонами, так прописано на засадничому рівні. Якби населення Донбасу краще уявляло, як живуть українці під Львовом, вони не купилися б попервах на байки "гібридів" про "Правий сектор" і розіп’ятих хлопчиків. Інструментів зшивання країни, простих і зрозумілих, не так багато, то нащо ж нехтувати одним із них? 

Юрій МАКАРОВ, "Тиждень"

Коментарі

Код
Щоб залишити коментар, введіть Ваше ім'я, E-Mail, текст повідомлення та цифровий код, зображений на картинці.Будь ласка, не ображайте один одного, будьте ввічливими та грамотно висловлюйте свою думку. Адміністрація сайту залишає за собою право видаляти повідомлення нецензурного характеру та такі, що ображають честь і гідність інших людей.